Патріарх Мстислав про свого дядька Симона Петлюру
- Bariyaboxes
- 28 бер. 2021 р.
- Читати 2 хв
Оновлено: 14 квіт. 2021 р.
Моя мати й тітки Марина та Феодосія, оповідаючи про свого брата Симона, підкреслювали, що мав він лагідну вдачу, але був і впертим. Перше було прикметою його матері, а друге — батька. На самих початках науки Симон виявив до неї велику охоту. Початкову освіту одержав у церковнопарафіяльній школі на передмісті Полтави — Павленках, після якої перейшов до нижчої духовної школи в Полтаві. Скінчив її Симон першим учнем і перейшов до духовної семінарії. В семінарії так само був одним із перших учнів та користувався великим авторитетом серед своїх товаришів. Тітка Марина показувала його зшиток із четвертої кляси семінарії, в якому вчитель, перевіривши опрацьовану С. Петлюрою тему, поставив оцінку “5+” і дописав: “Раджу не ловити журавля в небі, коли маєте синицю в руках”.
Симон був працьовитим у школі й поза нею. Батько давав йому найнеобхідніше, а на те, щоб краще вбратися й купити нову книжку, Симон заробляв сам, даючи вже в нижчій духовній школі допоміжні лекції своїм товаришам. Перейшовши до семінарії, й там заробляв лекціями, даючи їх не тільки учням семінарії, а й учням інших середніх шкіл у Полтаві. Маючи великий авторитет серед товаришів, Симон неподільно володів їхніми душами та був негласно обраним провідником національно свідомого юнацтва, що вчилося тоді в полтавських школах.
Та саме популярність серед молоді й була причиною безупинної нагінки на нього з боку шкільної й місцевої адміністрації. Тричі звільняли його з семінарії. Двічі рятувало Симона втручання полтавського єпископа Іларіона та оберпрокурора сенату Случевського. Востаннє, за два тижні до закінчення науки в семінарії, звільнили його “з вовчим білетом”, замикаючи цим дорогу до дальших студій у вищих школах Росії.
Дивним може видатися, що такі люди, як єпископ Іларіон та оберпрокурор російського сенату Случевський аж двічі допомагали С. Петлюрі вийти із прикрої ситуації. Прихильність Случевського пояснювали його “українофільством” та тим, що його синів, учнів полтавської гімназії, “вивів у люди” С. Петлюра, допомагаючи їм у науці. Опіку ж єпископа Іларіона пояснювали його доброю вдачею і, зокрема прихильним ставленням до Симона Петлюри як одного з найкращих учнів семінарії. У 1942 р. митрополит Феофіл Булдовський, колишній помічник інспектора Полтавської духовної семінарії, пояснював мені прихильність єпископа Іларіона до С. Петлюри ще й тим, що хоч останній і був в очах начальства “революціонером і соціялістом”, проте ніколи не кепкував із релігії, як це в ті часи “моди ради” робили старші семінаристи та студенти вищих шкіл. Шкільна влада вважала С. Петлюру за “непоправного мазепинця”, що в її очах було значно лагіднішимя вищем,ніж вусатий і бородатий соціяліст. Крім того, як оповідав митрополит Феофіл, серед учительського персоналу семінарії було чимало свідомих українців, які всебічно допомагали С. Петлюрі, в тім числі й матеріяльно, даючи йому “на репетицію” слабших учнів. Цінували ті вчителі й надзвичайне замилування Симона тими періодами історії Церкви, що були пов’язані з Україною та її минувшиною. Шкільні завдання на ці теми він писав із великою увагою, просиджуючи днями в архіві полтавського “архиєрейського дому” й вишукуючи там усе нові й нові джерела. Уважно вивчав він і канонічне право. Митрополит Феофіл пригадує, що С. Петлюру, незважаючи на його “революційність і мазепинство”, вважали за майбутнього стипендіята духовної академії та пророчили йому професорську катедру. Та, як знаємо, доля скерувала С. Петлюру на інший шлях. До речі тут згадати, що в рік після звільнення С. Петлюри з семінарії звільнили також із посади помічника інспектора й о. Ф. Булдовського, пізнішого митрополита Феофіла, також за “мазепинство”. У 1941—1943 рр. він очолював Харківську Єпархію УАП Церкви.
Comments